середа, 18 грудня 2013 р.

Використання мультимедіа у навчально-виховному процесі як засіб подолання неуспішності учнів.



Учителі дуже часто стикаються з проблемою зниження рівня пізнавальної активності учнів, небажанням працювати самостійно та й просто вчитися. З-поміж багатьох причин, через які ді­ти втрачають інтерес до занять, можна назвати одноманітність уроків. Відсутність можливості по­всякденного пошуку нової, цікавої інформації при­зводить до шаблонного викладання, а це руйнує та вбиває дитячий інтерес до навчання. Творчий підхід учителя до побудови та проведення уроку, насиченість різноманітними прийомами, методами та формами викладання зможуть забезпечити його ефективність.
Питання успішного навчання як рушійної сили розвитку дитини вже давно хвилювало педагогів. Так, Антон Макаренко висунув ідею «завтрашньої радості», в якій було втілено перспективу розвитку колективу та особистості, Василь Сухомлинський увів до нашого педагогічного лексикону поняття «Школа радості».
Що ж означає поняття «успіх»?
Успіх у навчанні — єдине джерело внутрішніх сил дитини, що дає енергію для подолання трудно­щів і бажання вчитися.
В ідеальному варіанті радість, точніше, її очі­кування має пронизувати все життя й діяльність дитини, бо є джерелом просування вперед. А ра­дість у будь-якій праці школяра виникає завдяки усвідомленню досягнутого. Особливо в навчанні, яке було й залишається головним видом діяльності учня. Радість сама собою не виникає. її «пальне» — успіх, обов'язковий та неодмінний, який окрилює кожного, а тим більше дитину.
Будь-який успіх неможливо розглядати без порушення питання: для чого? Саме це визначає мотивацію учня. Які ж фактори на неї впливають? (див. схему 1).
Нові інформаційні технології (HIT) відкривають учням доступ до нетрадиційних джерел інформації, підвищують ефективність самостійної роботи, за­безпечують цілком нові можливості для творчості, дозволяють реалізувати принципово нові форми й методи навчання (див. схему 2).
Один зі способів розвитку пізнавальної актив­ності учнів — це використання мультимедійних технологій, які дають змогу підвищити активність і привернути увагу учнів до навчання.
Урок з використанням мультимедійних техно­логій стає цікавішим для учня, а тому й ефектив­нішим для засвоєння знань, адже поліпшується рі­вень унаочнення навчального матеріалу на уроці.
Тривалість використання мультимедійної під­тримки уроку може бути різною — від кількох хви­лин до цілого уроку. Під час уроку з мультимедіа істотно змінюється роль учителя, який виступає передусім організатором, координатором пізнаваль­ної діяльності учнів. Проведення уроку такого типу зовсім не означає, що вчитель позбавлений можли­вості маневрувати або імпровізувати.
На уроці з метою максимальної візуалізації навчального процесу краще використовувати один комп'ютер (ноутбук) і мультимедійний проектор. Це розв'язує багато проблем, пов'язаних із вико­ристанням комп'ютерної техніки.
Так, використання проектора дає змогу ефек­тивніше керувати навчальним процесом. У режимі мультимедійного супроводу вчитель може постійно бачити реакцію учнів, вчасно реагувати на ситуа­цію, що змінюється.
Звісно ж, досягти цього на уроці можна й за допомогою традиційних засобів навчання; плака­тів, таблиць, макетів, записів на дошці тощо, але ж комп'ютерні технології надають можливість ви­користовувати на уроці наочність вищого рівня — відеоматеріали, анімаційні фрагменти, інтерактивні моделі тощо. Інформаційні технології допомагають індивідуалізувати та диференціювати навчання. Цього досягають не тільки завдяки різнорівневим завданням, а й за допомогою самоосвіти учня.
Використання на уроках комп'ютерів має свої «плюси» та «мінуси». Враховуючи те, що урок з використанням інформаційних технологій відріз­няється від традиційного уроку, постає запитання: як часто можна використовувати комп'ютер на уро­ках інших предметів, крім інформатики? Відповісти однозначно дуже складно.
Мабуть, по-перше, це залежить від можливостей конкретного вчителя, тобто від кількості уроків, які він зможе підготувати й провести з використанням інформаційних технологій. Це, відповідно, визна­чає зміст конкретного уроку, дидактичні можли­вості програмних засобів, якості технічних засобів та володіння вчителя цими засобами.
По-друге, це залежить від необхідності прове­дення такого уроку. Можливо, певний урок з кон­кретної теми буде ефективнішим, якщо його подати у традиційній формі, перевантажуючи технічними засобами.
Підготовка мультимедійного уроку потребує більш ретельної підготовки, ніж традиційний урок. Сценарій уроку, його режисура — важлива складо­ва підготовки до такого заняття. Проектуючи сце­нарій майбутнього мультимедійного уроку, вчитель має ретельно спланувати послідовність своїх дій, форми та способи подачі інформації на великому екрані. При цьому педагогові слід продумати, як він керуватиме ходом навчального процесу, яким чином буде забезпечено спілкування на уроці, як організовуватиметься постійний зворотний зв'язок з учнями. На такому уроці вчитель — один із голов­них учасників навчального процесу, одне з основ­них джерел інформації. Використання ж мульти­медійних технологій допоможе йому підключити одночасно декілька каналів подання інформації.
Досвід доводить, що інтерактивні й аудіовізу­альні засоби навчання на уроках можна використо­вувати, по-перше, на уроках з вивчення нового і закріплення вивченого матеріалу, заняттях, які потребують опису закономірностей розвитку сус­пільства на основі конкретних матеріалів регіо­нального змісту, і, по-друге, у вигляді самостійної роботи з комп'ютером в межах інтегрованих уроків. Але необхідно пам'ятати, що навчання, яке перед­бачає роботу з комп'ютером, має здійснюватися обов'язково з дотриманням санітарних норм.
Розробка уроку з використанням інформацій­них технологій можлива повною мірою лише за наявності певного електронного ресурсу, або педа­гогічного програмного засобу, або власної презен­тації, або матеріалів з мережі Інтернет, що в наших умовах, на жаль, досить складно реалізувати.
Використання комп'ютерної техніки набуло за­гальнодержавного значення. Одне з найважливіших завдань сучасної школи — забезпечити використан­ня учнями комп'ютерів та інформаційних технологій з навчальною метою. Комп'ютер як універсальний засіб обробки, збереження і демонстрації інформації надійно увійшов у наше повсякденне життя. Збіль­шення інформаційних потоків потребує нового рів­ня обробки й осмислення інформації, швидкого та ефективного засвоєння нових прийомів її подання.
Саме тому особливо важливим постає питання готовності педагога до активної участі у формуван­ні єдиного інформаційно-навчального середовища та використання в навчальному процесі комп'ю­терно-орієнтованих програмно-педагогічних засобів (ППЗ).
Сучасні інформаційні технології суттєво зміню­ють роль учителя в школі. Якщо раніше він ви­конував функції «транслятора» знань, то нині він дедалі більше є провайдером у морі інформації. Сам собою комп'ютер у школі проблеми розвитку освіти не розв'язує, треба ще «навчити» методично правильно його використовувати.
Сьогодні в навчальному просторі існують різ­номанітні інтерактивні засоби навчання, що, попри наявність гіпертексту, вирізняються високоякісною графікою, звуковими ефектами, містять слайди, відеофрагменти. Такі засоби навчання називають інтегрованими навчальними електронними підруч­никами. Ми переконані, що електронний підруч­ник повинен мати таку побудову, яка забезпечува­ла б безперервний та покроковий режим навчання. Кожний фрагмент має закінчуватися тестами або завданнями чи вправами.
Основний інформаційний простір навчальних електронних підручників та посібників заповнено слайдами, мультимедійними лекціями, відеофрагментами, текстами. Текст — невід'ємна частина навчального електронного видання. Програма до­зволяє копіювати фрагменти тексту, редагувати, роздруковувати його. Мультимедійний курс у на­очній легкодоступній формі дає уявлення з тієї чи іншої теми загалом, акцентуючи при цьому>увагу на основних змістових елементах, з якими у кожній темі курсу можна ознайомитись за допомогою ілю­страцій, анімацій, відеофрагментів і гіпертексту.
На відміну від традиційної, комп'ютерна лекція має великі можливості використання ілюстративних матеріалів. Тому її потрібно розглядати як новий ін­струмент у роботі вчителя, що дозволяє створювати наочні і більш інформаційно насичені уроки.
Відеофрагменти — це фільми, уведені в струк­туру лекції повністю або частково, або мульти­плікації, які наочно відтворюють не доступні для спостереження процеси та явища. Звукові фрагмен­ти — дикторський текст, музичні або інші запи­си — супроводжуються демонстрацією зображень і відеофрагментів.
Використання на уроці демонстраційних засо­бів (слайди, відео, фото) сприяє формуванню в ді­тей образних уявлень, а на їх основі — і загальних понять. При цьому ефективність роботи зі слайда­ми, картинами та іншими демонстративними мате­ріалами буде набагато вищою, якщо їх доповнювати показом схем, таблиць тощо.
Проте створити цілісне інформаційне середови­ще комп'ютерно-орієнтовані програмно-педагогічні засоби зможуть лише тоді, коли вся їх множина буде вибудувана на основі законів диференціації та інтеграції змісту з максимальною реалізацією його структурно-логічних, міжпредметних та причинно-наслідкових зв'язків.
Отже, в рамках електронного підручника ви­користання всіх можливостей мультимедійних за­собів є доцільним не тільки для надання текстової та графічної інформації, а й як універсальна допо­мога, що у візуальній формі виконує розповідні, демонстраційні, моделювальні функції.
Дидактичний підхід до побудови електронних програмно-педагогічних засобів позиціонує вчите­ля як головну фігуру навчального процесу. Відтак під час проектування педагогічний талант вчителя проявляється через відпрацьований дидактичний алгоритм. При цьому:
*     учитель може використовувати свій багаж ме­тодичних підходів і знань з правознавства для побудови стратегічного плану навчання;
*     орієнтувати навчальний матеріал як на силь­ного учня, так і на слабкого, реалізуючи цим особистісно-зорієнтований підхід до побудови навчання.
Розробляючи педагогічний програмний засіб, не­обхідно прагнути перетворити кожен з епізодів сво­го продукту на самостійну дидактичну одиницю.
Педагогічні довідники визначають дидактичну одиницю як логічно самостійну частину навчаль­ного матеріалу, яка за своїм обсягом і структурою відповідає таким компонентам змісту, як поняття, теорія, закон, явище, факт, об'єкт тощо.
Отже, готуючи навчальний епізод (кадр) і роз­глядаючи його як дидактичну одиницю, розробник має чітко уявляти, яка навчальна мета визначає його дії і в який спосіб він досягне реалізації по­ставленої мети.
Як свідчить практика, завдяки мультимедійно­му супроводу вчитель економить на 30 % більше навчального часу, ніж під час роботи зі звичайною шкільною дошкою. Передусім це пов'язано з тим, що він не переймається тим, чи вистачить місця на дошці і чи зрозуміле все написане на дошці. За ра­хунок зекономленого часу учитель може збагатити урок новими додатковими матеріалами.
Як би ретельно не було розроблено мультиме­дійний урок, багато чого залежить від підготовки учителя. Проведення такого заняття схоже на ро­боту ведучого телевізійної передачі. Педагог має не тільки впевнено володіти комп'ютером, знати зміст уроку, а й дотримуватися відповідного темпу, не­вимушено, постійно залучаючи учнів до пізнаваль­ного процесу. Необхідно продумати зміну ритму, урізноманітнити форми навчальної діяльності, по­міркувати, як забезпечити позитивний емоційний фон уроку.
Отже, для розв'язання багатьох навчальних та виховних завдань нам необхідно вибудовувати свою педагогічну діяльність так, щоб на запитання про доцільність використання інформаційних техноло­гій у навчально-виховному процесі ствердних від­повідей було більше, ніж заперечних.
Сучасний учитель, на нашу думку, має володіти такими професійно-педагогічними і фаховими вмін­нями, які не тільки були б спрямовані на передачу знань, а й сприяли б формуванню особистості учня як людини нового типу з гнучким нестандартним мисленням, зі стійкою внутрішньою мотивацією та умінням самореалізації.



СХЕМА 1 . ФОРМУВАННЯ МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ УСПІХУ

 

СХЕМА 2. МЕТОДИ ТА ЗАСОБИ ІНФОРМАЦІЙНО-КОМУНІКАТИВНОГО НАВЧАННЯ



 







неділя, 15 грудня 2013 р.

НЕУСПІШНІСТЬ УЧНІВ ЯК ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА


Часто від батьків, і особливо від учнів, можна почути скарги на те, що діти не можуть засвоїти програмний матеріал, хоча для цього вони докладають чимало зусиль. «Невже так складно бути уважним, дисциплінованим, правильно робити записи в конспектах?» - дивуються вони. Інші зауважують: «Що зробиш, якщо таким народився!» Між іншим, саме таким учням насамперед потрібна увага батьків, учителів. І чим раніше вони отримають допомогу, тим більше матимуть шансів щоб подолати недоліки. А дорослі зможуть запобігти їхньому невстиганню.

СОЦІАЛЬНЕ КОРІННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ПРОБЛЕМИ
Існують труднощі у навчанні дітей, яким через їхні фізичні і психічні дані складно навчатися. Це призводить до відставання у навчанні не тільки таких дітей, а й інших, які мусять разом з ними вчитися.
Однак це проблема не тільки соціальна, а й педагогічна.
Запобігання низькій успішності – практичне завдання, яке обовязково постає перед кожним учителем. Значною мірою успіх у розв’язанні цієї проблеми забезпечить вивчення характерів та життєвих обставин учнів, які погано навчаються. У зв’язку з цим виникає потреба в оптимізації навчання. Це не означає, що все залежить тільки від старанності вчителя, хоча цей чинник і відіграє важливу роль. Крім того, слід зазначити, що в учнів накопичуються не лише знання, вміння та досвід творчої діяльності, а й недоліки та прогалини в знаннях і навичках. Саме це й призводить до того, що учень починає відставати у навчанні.

МЕТОДИ РОБОТИ ВЧИТЕЛЯ
Головними методами роботи вчителя, спрямованими на виявлення відставання, є спостереження, зворотний звязок у процесі навчання, спілкування з учнями під час управління їхньою навчальною діяльністю та поза уроками. Велике значення має залучення слабких учнів до позанавчальної діяльності: фізичної праці, танців, ритміки, фізкультури. Але найважливішими залишаються робота вчителя на уроці та підготовка до нього. В процесі підготовки до уроку з слабкими учнями необхідно ретельно продумувати і фіксувати в конспекті основні ідеї, що ґрунтуються на повазі до особистості, вірі в її можливості. Крім того, вчитель має бути справедливим. Таке ставлення до учня вимагає від учителя високих моральних якостей, фахових знань та педагогічної компетенції.
Методичні рекомендації щодо відбору видів і прийомів навчальної роботи, які забезпечують роботу на рівнях розуміння, засвоєння й використання знань, а також виконання різноманітних навчальних завдань, подано в таблиці.





СИСТЕМА ВИДІВ І ПРИЙОМІВ НАВЧАЛЬНОЇ РОБОТИ
Розуміння
Засвоєння
Використання
Допоміжні завдання
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
1. Усвідомлення. 2. Осмислення. 3. Узагальнення. 4. Поточне повторення. 5.Тематичне повторення. 6. Підсумкове повторення. 7. Формування і удосконалення навичок. 8. Стандартне повторення. 9. Творче застосування знань. 10. Актуалізація знань. 11. Попередній орієнтир. 12. Стимулювання.
Види і прийоми роботи щодо:
1. Організації процесу розуміння
Використання наочності: картинок, плакатів, діапозитивів, кінофільмів, відео фрагментів.
Робота з термінами: складання словників, ілюстрування. Зіставлення.
Використання абстрактної наочності: таблиці, формули, графіки, схеми, карти.
2. Організації процесу осмислення
Виявлення звязків у пройденому матеріалі:
-         підчас виконання індивідуальних завдань;
-         у процесі бесіди, дискусії;
-         під час здійснення «мозкової атаки».
-          
Графічна реєстрація звязків на основі плану викладеного матеріалу:
-         побудова матриць;
-         побудова структурно-логічних схем.
3. Організації процесу засвоєння
Закріплення вивченого на уроці:
-         стисле повторення поясненого;
-         перегляд матеріалу в підручнику;
-         складання тез;
-         визначення головного;
-         акцентування взаємозвязків у матеріалі.
Форма перевірки домашнього завдання:
-         читання підручника;
-         використання плану;
-         складання плану;
-         письмові відповіді на запитання;
-         аналіз структурно-логічних схем;
-         взаємодопомога між учнями.
Форми опитування на уроці:
-         індивідуальне;
-         усне з коментуванням;
-         магнітофонне;
-         з попередньою підготовкою;
-         з опорою на план;
-         з опорою на наочність;
-         з опорою на структурно-логічну схему;
-         «трійками» і «парами»;
-         фронтальне усне;
-         програмне;
-         у процесі бесіди;
-         у процесі дискусії;
-         із взаємоперевіркою учнів;
-         письмове пятихвилинне;
-         письмове фундаментальне;
-         письмове само диференційоване;
-         за картками;
-         тестове альтернативне;
-         тестове з вибірковими відповідями;
-         з перфокартами;
-         з використанням взаємоперевірки учнів;
-         аналіз спроектованих помилок;
-         письмове коментування письмових робіт.
Учителю, пам’ятай: одним із резервів підвищення якості навчання є щодення увага до кожного учня, своєчасна ліквідація прогалин у знаннях та організація оперативної допомоги кожному учневі, що відстає у навчанні.

ПРАВИЛА РОБОТИ З УЧНЯМИ З НИЗЬКОЮ УСПІШНІСТЮ
1.                         Рішенням адміністрації слід заборонити педагогам, які ще не навчилися працювати з учнями з низькою успішністю, виставляти оцінки низького рівня.
2.                         Моральне право ставити оцінки низького рівня має тільки той учитель, якого як предметника, людину й вихователя поважають діти.
3.                         Виставлення оцінок низького рівня є для вчителя сигналом, що потрібно серйозно переглянути весь свій педагогічний арсенал.
4.                         Без точного знання того, наскільки учневі подобаєтеся ви і ваш предмет, чи розуміє він те, що відбувається на уроці, чи цікаві йому ті чи інші фази уроку, ваші способи і форми роботи з учнями, досить складно домогтися успіху.
5.                         Важливо багато знати про учня, що перебуває на межі «предметного ризику»: наскільки занедбаний ним матеріал, які психологічні прийоми і форми педагогічної підтримки можна використовувати в роботі з ним.
6.                         Після виставлення найнижчого балу вчитель ставить не крапку, а двокрапку й потім постійно працює з учнем з метою підвищення рівня його знань з цього предмета.
7.                         У процесі управління успіхом учитель має ставитися до учня, успішність якого низька, з максимальною повагою й увагою.
8.                         Педагогічна підтримка учня з низькою успішністю має стати головним завданням учителя.
9.                         За допомогою серії психолого-педагогічних процедур необхідно якомога точніше зясувати причини низької успішності учня.
10.                    Якщо учень за медичним та іншими показниками обєктивно не може опанувати навчальний матеріал на рівні стандарту, необхідно або домогтися  проведення медико-педагогічної комісії, або скласти план тривалої індивідуальної роботи з учнем, спрямованої на виведення його з кризи.

ІНШІ МЕТОДИ ЗАПОБІГАННЯ
НИЗЬКІЙ УСПІШНОСТІ УЧНІВ У НАВЧАННІ
Нерідко причиною низької успішності учнів у навчанні є ігнорування вчителем технологій навчання, спрямованих на збереження здоровя в навчально-виховному процесі.
Така технологія передбачає:
-         скорочення й індивідуалізацію аудиторного навантаження;
-         скорочення й індивідуалізацію домашнього завдання;
-         зменшення кількості стресових і конфліктних ситуацій;
-         підвищення мотивації навчання.
Мінімізація вимог до обсягу матеріалу, що підлягає обов’язковому опрацюванню всіма учнями, дає змогу:
-         індивідуалізувати навчальний процес і навчальне навантаження учнів;
-         скоротити обсяги обовязкового для всіх домашнього завдання, а значить, і час його виконання;
-         завдяки завчасному ознайомленню учнів із вимогами учителя запобігти великій кількості конфліктних ситуацій;
-         завдяки відкритості завдань обовязкового рівня знизити стресотвірний вплив контролю знань на учнів;
-         впливати на учнів через технологію навчання (підвищувати відповідальність за результат навчання тощо).
Одним із результатів використання даної технології є запобігання низькій успішності.

ОЗНАКИ НАЯВНОСТІ ПРОБЛЕМ У НАВЧАННІ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ЇХ ПОДОЛАННЯ
Проблеми учня
Рекомендації щодо їх  подолання
Має труднощі у відтворенні теоретичних положень, визначені частини висловлювання тощо
Читати, переказувати маленькими уривками
Не може відтворити формулу, закон, твердження, пояснити схему, правило
Багаторазово повторювати, тренувати память, фіксувати основні положення в «памятці» протягом уроку.
Не вміє використовувати формули, правила, схеми
Вчити користуватися алгоритмом, виконувати однакові вправи за зразком
Має труднощі в побудові цілісної розповіді
Навчати працювати за планом, давати аналітичні пояснення. Ставити питання про основний зміст прочитаного
Не цікавиться додатковою літературою
Рекомендувати додаткову літературу на уроці не залежно від програмних завдань
Неуважний у той час, коли потрібно зосередитися
Активізувати увагу всіх учнів на уроці, не допускати зниження рівня дисципліни, використовувати різні форми й методи викладання
Байдужий до своїх успіхів чи невдач, неохайно виконує роботу, за яку не ставлять оцінок
Заохочувати найменші зусилля та успіхи, не залишати без уваги домашні завдання та роботу на уроці, перевіряти всі роботи слабких учнів


ОЗНАКИ НАВЧАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ
Про відставання учнів свідчать такі ознаки:
1. учень не може сказати, в чому складність завдання, накреслити план його вирішення, вирішити завдання самостійно, зазначити, що отримано в результаті. Учень не може відповісти на запитання за вивченим матеріалом, сказати, про що нове він з нього довідався. Ці ознаки можуть бути виявлені під час розв’язання задач, читання текстів і слухання пояснення вчителя.
2. Учень не ставить запитань за суттю досліджуваної теми, не робить спроб знайти і не читає додаткових джерел. Ці ознаки виявляються під час вирішення завдань, сприймання текстів у ті моменти, коли вчитель рекомендує літературу для читання.
3. Учень не активний і не уважний, коли здійснюється пошук, необхідне напруження думки, подолання труднощів. Ці ознаки можуть бути помічені під час вирішення завдань, сприймання пояснення вчителя, в ситуації вибору за бажанням завдання для самостійної роботи.
4. Учень не реагує емоційно (мімікою та жестами) на успіхи та невдачі, не може оцінити свою роботу, не контролює себе.
5. Учень не може пояснити мети виконуваної ним вправи, сказати, на яке правило її дано, не виконує припису правила, пропускає дії, плутає їх порядок, не може перевірити отриманий результат і хід роботи. Ці ознаки виявляються під час виконання вправ, а також під час виконання дій у більщ складній діяльності.
6. Учень не може відтворити визначення понять, формул, доведень, не може, викладаючи систему понять, відійти від готового тексту, побудованого на вивченій системі понять. Ці ознаки виявляються під час постановки учням відповідних запитань.


ОСНОВНІ СПОСОБИ ВИЯВЛЕНННЯ
НАВЧАЛЬНИХ ПРОБЛЕМ УЧНІВ
1. Спостереження за реакціями учнів на труднощі в роботі, на успіхи та невдачі.
2. Запитання вчителя та його прохання сформулювати те або інше положення.
3. Навчальні самостійні роботи в класі. Під час проведення самостійних робіт учитель отримує матеріал для судження як про результати діяльності, так і про те, як вона проходить. Він спостерігає за роботою учнів, вислуховує і відповідає на їхні запитання, інколи допомагає.

ОСНОВНІ ОЗНАКИ
НИЗЬКОЇ УСПІШНОСТІ УЧНІВ
1. Наявність прогалин у фактичних знаннях і спеціальних для даного предмета вміннях, які не дозволяють охарактеризувати суттєві елементи досліджуваних понять, законів, теорій, а також здійснити необхідні практичні дії.
2. Наявність прогалин у навичках навчально-пізнавальної діяльності, які знижують темп роботи настільки, що учень не може за відведений час оволодіти необхідним обсягом знань, умінь  і навичок.
 3. Недостатній рівень розвитку та вихованості особистісних рис, які б дозволили учню виявляти самостійність, наполегливість, організованість та інші якості, необхідні для успішного навчання.