Мій досвід роботи

МІЙ ДОСВІД РОБОТИ

Ми живемо у досить непростий, складний час. У час коли змінюються стереотипи, змінюються уявлення людей. Одні суспільні форми відходять у минуле, а на їхнє місце приходять нові. Ми живемо у часи перемін.

У Китаї, якщо одна людина хоче побажати іншій щось недобре, то каже: «Щоб ти жив у часи перемін». Світова цивілізація почерпнула немало перлин мудрості в Китаї, але з беззастережністю саме цього вислову я готовий посперечатися. Так, переміни завжди несуть із собою негаразди, але саме переміни є поштовхом до народження нового. І далеко не кожне покоління може заявити, що саме воно було свідком зародження отого нового. І не тільки свідком, а й безпосереднім учасником народження нового.

Саме таку роль відвело життя для нашого покоління. Саме ми стоїмо біля витоків нової України - України, яка на повний голос заявила про себе, як про незалежну, самостійну та самодостатню державу і про свій народ історія, культура, звершення якого не менш значущі ніж у інших народів. Ми стоїмо на початку величного шляху і саме від нашого покоління залежить яким цей шлях буде.

Для побудови нової держави потрібні нові люди, люди здатні мислити  і діяти по новому. Але ніщо не будується на порожньому місці. Тому спрямовуючись в майбутнє завжди слід озиратись в минуле.

Саме таким містком між минулим через сьогодення в майбутнє і є історія. І саме історична наука має відіграти ключову роль у побудові нового суспільства.

Що ж  таке історія? Питання одночасно просте і дуже складне. Здавалося б досить знати що, коли і хто зробив і можна вважати себе досить компетентним в історії. Але це надто спрощений погляд на історію. Адже історія це не тільки подія та дата і особа з нею пов’язані, це не суха статистика цифр. Історія – це могутня ріка в бурхливій течії якої з’єдналися мільйони людських доль. Історія – це величні задуми, епохальні рішення, а іноді і просто сліпий випадок, якому проте судилося стати доленосним для багатьох країн. Історія – це хитросплетіння причин та наслідків, окремих осіб і цілих народів. Хитросплетіння яке тягнеться з минулого в майбутнє і в тій чи іншій мірі має відношення до кожної людини на нашій планеті. Багато відповідей на найскладніші питання сьогодення криються в минулому і знаючи їх ми можемо прогнозувати своє майбутнє.

Отже, історія в школі. Чого і як потрібно навчати дітей на уроках історії?

Оскільки історія – це наука суспільна, то насамперед потрібно знати які запити ставить суспільство до своїх членів. Ми живемо у світі, який постійно і дуже швидко змінюється, отже нашому суспільству потрібні люди, які можуть мислити творчо, нестандартно, оригінально і саме головне – самостійно. Потрібні люди, які вміють самостійно здобувати необхідну інформацію, аналізувати її, робити відповідні висновки і на основі цього приймати відповідальні рішення. Саме виходячи з вищезазначеного я визначив проблему над вирішенням якої і працюю: «Формування самоосвітньої компетентності учнів на уроках історії».

Давно вже відійшли в минуле вчителі, які просто передавали учням свій багаж готових знань. В наше сьогодення об’єм інформації зростає у геометричній прогресії і ніякий вчитель просто фізично не в змозі передати учням готові знання. Ми живемо в інформаційному суспільстві, в якому інформація – це знання, інформація – це товар, інформація – це, врешті решт, засіб до виживання. І головне завдання сучасного вчителя – це не передати учневі готові знання, а навчити його здобувати ці знання самостійно.

Ще в ХІХ ст. Томас Едісон сказав: «Найважливіше завдання цивілізації – навчити людину мислити». Перефразовуючи його слова: навчити дітей критично мислити – головне завдання сучасної освіти. Дитина не об’єкт навчально-виховного процесу, вона – його суб’єкт. Тривалий час вчитель і учні були, так би мовити, по різні боки барикади: одна сторона тільки навчала, інша – тільки вчилася. Але в процесі реформування освіти в Україні змінюються корінні підходи до проблеми навчання та виховання молоді. Вчитель та учень – це не дві протилежності, а дві нероздільні складові одного цілого. І це ціле – це є сучасна школа.

Саме на цих принципах основую свою педагогічну діяльність. В основу своєї системи роботи поклав наступний принцип: знання повинні народжувати нові знання. Якою б людина не була обізнаною, але якщо вона тримає ці знання тільки в собі, то це мертві знання. Про те, якщо мої знання стали в пригоді іншій людині і вона не просто ними скористалася, але й примножила їх, тоді можна вважати, що життя прожите не даремно.

Тому постійно прагну створити умови для саморозвитку, самовдосконалення, самоосвіти учня. Який з об’єкта виховання і навчання стає рівноправним партнером, який отримує ґрунтовні знання, що виникають на базі максимальної розумової активності.

У концепції історичної освіти особливо наголошується на проблемі актуалізації пізнавальної діяльності школярів у навчально-виховному процесі. Завдання вчителя – розвинути смак до дослідницької праці, виробити в них відповідні вміння. Тому максимально використовую такі види робіт, які забезпечують активне пізнання учнями нового, розвиток їх аналітико-синтезуючої й наукової діяльності, високий рівень навченості. Це – пошукові дослідницькі завдання випереджального характеру, це ситуативні завдання, використання певних алгоритмів, схем, е робота з історичними джерелами, це тестові завдання, організація дискусій, написання творчих робіт, проектна діяльність. Я намагаюся викладати так, щоб учні сприймали не сухий матеріал підручника, а поринали у атмосферу тієї чи іншої епохи, переймалися переживаннями, думками, настроями конкретних історичних осіб, відчували живу ауру історії.

Основним змістом своєї педагогічної діяльності вважаю співпрацю педагога та учнів.

Основний метод – проблемно-пошуковий. Основна вимога – система формування і розвитку творчої особистості в поєднанні диференційованого та індивідуального навчання. У своїй роботі прагну уникнути трафарету, одноманітності: кожен урок повинен приносити учням нові сюрпризи, нові несподіванки, нові відкриття. Тому відшукую нові форми і методи роботи, які б забезпечили не лише успішне засвоєння навчального матеріалу, а й активізували б їх до творчого пошуку, самостійного дослідження, сформували б стійкий інтерес до навчальної дисципліни.

Яким же ж повинен бути сучасний урок історії для учнів? Які його критерії?

Опановуючи шкільний курс історії, діти оволодівають різним способами навчальної діяльності, розвивають своє мислення, інтелектуальні здібності, збагачують духовність. Досягти цього можна завдяки удосконаленню уроку – єдності форми і змісту, реалізації мети і завдань. Кожен урок несе певний обсяг інформації, однак від учителя залежить скільки і як її зможуть сприйняти і засвоїти учні. Якими навчальним методами і прийомами при цьому потрібно скористатися. Якість уроку залежить від особистого підходу до навчального процесу, взаємодії вчителя та учнів, педагогіки співробітництва на уроці та інших чинників, що стимулюють навчальну діяльність.

Інноваційні процеси, що охопили сучасну школу, стосуються насамперед уроку, особливо його структури. Ймовірно, що саме такий варіант оптимального навчання історії, як інноваційне навчання, є нині найефективнішим, оскільки яскраво вирізняється стилем, формами, засобами. Інноваційний підхід забезпечує позитивну мотивацію здобуття знань з історії, активне функціонування інтелектуальних і вольових сфер, дає відчуття потреби у самоосвіті, формує стійкий інтерес джо предмета, зрештою, сприяє розвитку творчої особистості.

 Ефективною формою технологічного підходу до уроку історії є моделювання навчального процесу. На відміну від традиційних поурочних розробок, зорієнтованих тільки на вчителя, технологічне навчання проектує навально-пізнавальну діяльність самого учня і забезпечує високу стабільність  його знань.

Найголовніші ознаки таких уроків:

-                        сучасність – постійне прагнення новизни й удосконалення змісту уроку; впровадження педагогічних інновацій;

-                        оптимальність – спроба максимально досягти навчально-виховних цілей при економному використанні часу;

-                        інтегральність – синтез знань з історії, історичної географії, літератури, культурології;

-                        науковість – опора на досягнення сучасної історичної науки;

-                        відтворення процесу навчання і його результатів;

-                        програмування взаємодії учителя і учнів;

-                        використання різноманітних засобів навчання, ТЗН;

-                        якісна і кількісна оцінка результатів уроку.

«Учитель мусить бути творцем. А якщо його праця лише ремесло, тоді немає в світі тяжчого ремесла»,  - саме в цих словах німецького філософа Адольфа Дістервега розкрита суть професіограми вчителя.

Безперечним є факт, що час потребує від учителя нового творчого підходу до викладання історії. Творчий підхід сприяє виникненню індивідуального стилю, основою якого є захоплення своїм фахом у поєднанні з глибоким знанням предмета та методичною вправністю.

Уроки повинні бути не лише цікавими, але й стимулювати творчу думку. Уроки повторення, узагальнення і систематизації знань насичені різноманітними формами і методами роботи у відповідності із темою, що вивчається. У своїй практиці я користуюся такими нестандартними видами роботи на уроці як:

-                        бліц - опитування;

-                        урок – подорож;

-                        урок – рольова гра;

-                        брейн – ринг;

-                        розгадування ребусів, кросвордів. Історичних задач та загадок.

Досить часто використовую таку форму роботи з учнями як робота з історичними джерелами. Це дає можливість розвивати в учнів уміння опрацьовувати певні історичні документи  чи літературні тексти, аналізувати їх  і на основі цього робити певні висновки.

Як перевірочні роботи часто використовую історичні диктанти. Диктант – це один із засобів виховання в школярів уваги. Дисциплінованості, організованості, творчості й акуратності в навчальній діяльності, вміння включатися в розумову роботу і виконувати поставлене завдання в даний момент.

Тематичне оцінювання знань проводжу, в основному, у формі різнорівневих тестових завдань, що дає можливість максимально точно оцінити рівень знань, умінь і навичок учнів. Тестові завдання складаю за зразком завдань зовнішнього незалежного оцінювання з врахуванням вікових особливостей учнів та вимог навчальної програми. А це дає можливість поступово готувати учнів до складання зовнішнього незалежного тестування.

Також приділяю увагу позаурочній діяльності учнів. Серед моїх захоплень є нумізматика і я створив шкільний нумізматичний гурток, результатом роботи якого є проект «Грошовий обіг на території України у ХХ столітті».

Значну частину дозвілля учнів займає телебачення. І телепродукція, яку переглядають діти зовсім не сприяє розвитку критичного мислення, а навіть навпаки. Тому стараюсь максимально залучати учнів до читання художньої літератури, особливо на історичну тематику. Саме з цією метою підібрав для кожного класу і для кожної теми художні твори, читаючи які учні могли б  краще відчути історичну атмосферу тих подій, які ми вивчаємо. Таке позакласне читання значно розширює кругозір учнів.

Основний елемент навчальної діяльності – її зміст, тому доводиться щораз розв’язувати різноманітні педагогічні завдання:

-                        як найкраще поєднати методи і прийоми під час пояснення даного матеріалу;

-                        як диференціювати самостійну роботу;

-                        як вивчити особистість учня;

-                        як вплинути на байдужих учнів;

-                        як знайти довготривалі стимули до праці;

Щоб розв’язати ці проблеми, прагну на окремому уроці й у системі уроків:

-                        досягти взаємозв’язку навчального, розвиваючого і мотиваційного компонентів навчальної діяльності;

-                        утверджувати гуманні стосунки в класі;

-                        активно використовувати різні форми співробітництва з учнями;

-                        застосовувати групові форми роботи, ігрові ситуації;

-                        забезпечувати розвиток інтелектуальних почуттів;

-                        стимулювати оцінку, самонавчання, самоконтроль;

-                        створювати «ситуацію успіху» для слабо встигаючих учнів.

Будь-яка творчість передбачає любов, тому і діяльність учителя немислима без неї. Якщо учень і вчитель ідуть на урок з почуттям любові, добра, поваги, то відбудеться єднання душ, що сприятиме ефективному навчанню й вихованню. Саме з любові і поваги проростає коріння взаєморозуміння, взаємозбагачення, взаємодопомоги, взаємодовіри, взаємоконтролю.

Якщо ви зайшли до класу, а погляд учнів «відсутній», спробуйте своїм поглядом, словом «запалити» їх, тому що без цього ваш урок пройде марно.

Я вірю у свої сили, йду на урок з переконанням, що він мені удасться, що він буде кращим за попередні. І вкотре переконуюся у правильності слів В. Сухомлинського: «Учитель готується до свого найкращого уроку все життя».